Теорії виникнення «Міжнародного свята жіноцтва»

...або історичні трансформації 8 березня

«Вітаю з твоїм днем», - лунає звідусіль. З чим вітають? Для чого вітають? Лише за гендерною ознакою? Хіба наша заслуга у тому, що ми народились дівчатами? Проблема нашого суспільства у тому, що ми не задаємо запитань і не слухаємо відповідей. Давайте ж не будемо байдужими, ретроспектуємо в історію і з’ясуємо, що ж криється під квітчастою пеленою цього глибоко пафосного свята -  «Міжнародного дня жінок».

Приховане єврейське свято,  рецепція античної  ідеї сексуального страйку Лісистрати, Венерин день, слов’янські традиційні дні «брикання» жінок, відгомін маршу «порожніх каструль», день солідарності жінок у боротьбі за емансипацію, піднесення радянської сексуальної революції? 
Гіпотез безліч, а істина, як завжди, десь посередині.

Теорія антична або сексуальний страйк пацифісток

Фемінізм заради миру має більш як 2-охтисячну історію. У Древній Греції під час кривавого братовбивчого протистояння жінки вирішили не стояти осторонь і втрутитись у цю «браву турботу чоловіків» - війну.

Чарівна Лісистрата («Та, що розганяє військо») організувала масовий сексуальний страйк й усі грекині заприсяглися відмовляти у пестощах своїм чоловікам, аж поки ті не покинуть зброї. І, на щастя, після місяців терпіння, поставлені у безвихідь таким могутнім ультиматумом, воїни вибрали кохання, а не смерть.

Теорія сіоніністська або таємний вплив жидомасонства

Пурім – традиційне єврейське свято, що припадає на 8 березня, основна концепція якого у прославлянні цариці  Есфір – прихованої юдейки,  яка інтригами і жіночим шармом посприяла підписанню персидським володарем Ксерксом указу про знищення 75 000 персів.

«І били юдеї всіх своїх ворогів, побиваючи мечем, і забиваючи та вигублюючи їх, і робили з своїми ворогами за своєю волею»

«І позабивали вони між своїми ненависниками сімдесят і п'ять тисяч»

«Книга Естер»

 Другорядна ж концепція у тому, щоб заливатись вином до повного помутніння розуму, паралельно проголошуючи тости Есфір і всій прекрасній безпейсовій половині людства.

Антисіоністи апелюють до того міфу, що Клара Цеткін була єврейкою і вибрала цей день  свідомо, адже воно б символізувало торжество знищення усіх ворогів юдейського народу і було б чудово, якби усі святкували єврейське свято, навіть про це не підозрюючи. Хоча це все, звісно, лише непідтверджені чутки.

Теорія слов’янська або дні абсолютного матріархату

Слов’яни відзначали «жіночі» дні щонайменше двічі на тиждень (це вам не один день у році!). Це був період безумної влади прекрасної половини – вони могли «брикатися», тобто висувати найнеймовірніші забаганки, які їх чоловіки мусили без вагань виконувати.

Важливим моментом було прославляння богині Лади і «Сорочин», які теж відзначались 8-9 березня. Кожна 15-річна дівчина, яка вважалась уже готовою до переходу у дівки вдягала «срачицю» - білу лляну сорочку. Примітно, що таке популярне слово «срака» - означало не лише одну частину , а повністю голе тіло. Словом, у нас є теж свої традиційні корені цього свята жіночності та весни.

Теорія суфражистська або невгамовна Клара Цеткін

Клара Цеткін була унікальною дитиною, що 9 років перечитала всього Гете і Шиллера,  розпусною юначкою, яку в 18 років відлучив від церкви батько-лютеранин, палкою коханкою, що в 40 років спокусила 18-річного студента і вийшла за нього заміж та полум’яною революціонеркою, що у 53-річному віці ініціювала святкування Міжнародного свята жінок.

Життя її було несолодким. Молодий коханий згодом покинув її і одружився з молодою Паулою Бош – дочкою того самого Боша, який заснував електротехнічний концерн («Bosh»). 22-річний син – той узагалі закрутив роман із кульгавою 36-річною єврейкою Розою Люксембург і, як тільки Кларі вона почала подобатись своєю стійкою феміністичною позицією, свіжими поглядами, кинув її, розбивши серце.

З часом Люксембург стала єдиною втіхою у житті старіючої революціонерки, її платонічним коханням і тією, ім’я якої Клара промовить перед смертю, востаннє видихаючи: «Роза..»

Історія боротьби за рівність

8 березня, 1857 рік, Манхеттен
«Марш порожніх каструль»  - протест робітниць, які скаржились на 16-годинний робочий день і несправедливо меншу зарплату від чоловіків. Жінки ішли по місту, постукуючи ложками у порожніх каструлях, що мало б символізувати голод і нелюдське економічне становище жінки у суспільстві. Існують гіпотези того, що журнал «L’Humanite» придумав цю демонстрацію, але чому і для чого – ця біла пляма історії досі залишається недослідженою.

1910 рік, Копенгаген

Після невдач в особистому житті все ж залишалось життя політичне. Почерпнувши натхнення у згадках про протести манхетенських суфражисток 1857-ого, Клара Цеткін та Роза Люксембург на Міжнародній соціалістичній конференції ініціювали рішення святкувати Міжнародний жіночий день як апогей солідарності слабкої статі у боротьбі за економічне, соціальне і політичне рівноправ’я. Це був тріумф і кульмінація усього їхнього життя та радянського руху жіночої емансипації.

У резолюції, запропонованій Кларою Цеткін, зокрема, зазначалось:

«…В кожній країні соціалістки всіх країн щорічно проводять Жіночий день, який в першу чергу слугує агітації за надання жінкам виборчого права. Ця вимога має бути висунена як складова частина всього жіночого питання в цілому і в повній відповідності з соціалістичними поглядами. Жіночому дню слід повсюдно надавати міжнародний характер, і він всюди має бути старанно підготовлений».

Теорія путанська або всесвітній Венерин день

Не стихають крики незадоволених про те, що 8 березня насправді – день міжнародної  солідарності представниць найдавнішої «професії». З  чого б це? Давайте попросимо дядька Хроноса відмотати час назад і зазирнемо в Європу, кінець XIX ст.

1894 рік, 8 березня, Париж.

Повії проводять демонстрацію з вимогами визнання їх природних прав та утворення профспілок.

1895 рік, 8 березня, Чикаго.

«Нічні метелики» вилітають на марш протесту з вимогою виплатити зарплату матросам, які, як виявилось, дівчатам неабияк заборгували.

1910 рік, 8 березня, Німеччина.

Полум’яні німецькі суфражистки Роза Люксембург і Kлара Цеткін виводять на вулиці німецьких міст місцевих повій з вимогою припинити свавілля з боку поліції, легалізувавши і зрівнявши з іншими професіями. І, як не дивно, таки домагаються свого.

І лише згодом, радянські історики, керуючись новим пуританським курсом і відомою фразою «у СССР секса нет»,  «демонстрацію повій» одним легким порухом цензурної ручки замінили на демонстрацію «жінок-робітниць». Не будеш же ж говорити юним піонерам, що таке особливе свято було наслідком професійної консолідації куртизанок.

Так і дата 8 березня була обрана, кажуть, невипадково. Це так званий «Венерин день» - традиційний день, коли повії працювали не на себе, а на подруг, які підхопили це захворювання. І вже на з'їзді суфражисток 1910 року «Венерин день» став «міжнародним днем ​​жіночої солідарності».

За декілька років естафету боротьби за таку своєрідну емансипацію переймає  вірна помічниця Сталіна і ідеолог російської сексуальної революції Олександра Коллонтай, яка підкорила світ великою фразою: 

"Віддаватися першому зустрічному чоловікові треба так само легко, як випити склянку води". 

З легкої руки легкої Коллонтай свято набуває нового сенсу та паралельно з ідеями вільної любові згодом набирає популярності у СРСР.

Теорія французька або Міжнародний фестиваль прачок

Паризький карнавал — з незапам’ятних часів День жінки. Точніше, День пралі, єдині 24  години в році, коли жінкам дозволяли одягати штани без ризику потрапити за грати. Та яка там в’язниця  — в XVI столітті жінок, що переодягалися в чоловіків, страчували, а в часи Французької революції для носіння штанів потребувались медичні висновки і дозвіл префекта поліції.

В день карнавалу прачки торжествували, одягаючи штани, домальовуючи собі вуса і натягаючи капелюха. З дозволу місцевої влади прачки замовляли карету, катались годинами по місту, бурхливо зачіпали перехожих, з насолодою випивали до одуріння, прославляли Бахуса і просто насолоджувались єдиним святом.

Чому саме прачки? Ні, звісно, інші представниці статі теж святкували, але прачки мали свій клан і безумовну перевагу на вибір Королеви – адже саме вони були єдиним суто жіночим профоб’єднанням. Карнавальне голосування щодо кандидатури Королеви прачок— перші в історії Франції жіночі вибори, до політичних ж їх допустили аж в 1944 році. Королев одягали у білі весільні стаття, возили по місту, водили в церкву і коронували. Коронація була жартівливою, а от вибори – справжніми: з інтригами, шахрайством підрахунку голосів, лобіюванням і нічним прийомом, де пошановували Королеву мила і пральної дошки.

За декілька століть чоловіки, а саме м’ясники, відібрали це свято, організовуючи фестивальний розвіз телятини по всьому місту, в той час як голодна біднота, безуспішно ганяючись за возом, постійно кричала: «Carne, vale!», що означало, «Прощай, м’ясо!».

Теорія радянська або піднесення сексуальної революції

Насправді мало хто знає, звідки прийшла ідея сексуальної революції XX ст., хто першим визнав вчення Фрейда і хто відмінив шлюб як рудимент буржуазної епохи. Це верхівка СРСР, яка, покладаючись на теорії неоплатонізму, першого ідеолога комунізму, перебазовувала  суспільство на признання полігамності, вільну любов у секс-комунах Крупської,  громадянський союз, легалізацію гомосексуалізму і дозвіл абортів. І це усе у 20-х роках минулого століття, у теперішній пуританській Росії.

Ленінський «бунт чуттєвості» викликав здивування по всьому світу. Наприклад, письменник Герберт Уельс, що відвідав Москву того часу, потім дивувався, «яким простим було ставлення до сексу в країні, де переміг соціалізм, занадто простим».

«Шведські сім’ї»-табори, де на 12-14 дітьми ставили досліди «сексуальності», марші голих людей «Долой стыд», де брали участь і жінка Леніна – Крупська, і відомий поет Мояковський, і 50-річна революціонерка Коллонтай, активний продаж контрацептивів і масовий сплеск позашлюбних дітей. Все це було в Росії.

На хвилі піднесення моральної  вседозволеності піднімається і жіночий рух, очільницею якого стає коханка Маяковського Ліля Брік і теоретик розпусти, борець за емансипацію жіноцтва Олександра Коллонтай. Саме вони дали нове дихання святу 8 березня, як святу жіночої вседозволеності  і рівноправності у суспільному житті.

Вже потім, з провалом сексуальної революції, істинне значення свята нівелювалось, перетворившись на свято квітів, прикрашеної кухні і підтримки «слабого пола» («гнилых досок», як вдало зауважувала цинічна Фаїна Раневська).

Теорія міжнародна або офіційне визнання ООН

1975 року ООН офіційно визнала 8 березня Міжнародним днем боротьби за права жінок і міжнародний мир. Цим самим остаточно визначивши значення свята для суспільства.

Кожен має право трактувати свято по-своєму. Може відмовитись від цього рудименту радянської епохи, як це зробили у містечку Коломия що на Галичині, а може нівелювати деякі історичні темні плями і святкувати його як День весни, День боротьби за жіночі права, День Есфір як символу боротьби за щастя свого народу, День піднесення сексуальної революції, День солідарності робітниць, День французьких праль або, найголовніше, як День просто хорошого вихідного дня :)

Вибір за Вами! :)