Як і Макківавеллі в'язень одного "Державця", як і Захер-Мазох раб однієї "Венери", так і Іздрик, незважаючи на добірний прозовий доробок, славиться лише поетичними альковними творами. Мало хто знає, що пан Юрко має у своєму арсеналі вкрай серйозні книги і є новатором досить прогресивних ідей.
Спродіваюсь, ці уривки зможуть трохи це продемонструвати і частково зруйнувати стереотип Іздрика як автора однієї теми, як майстра сопливих віршиків для дівчаток із незакінченою філологічною освітою.
Отож, цитати.
Тому такою особистою видається мені довколишня катастрофа: почуватися «глобальною цитатою», невідь-пощо і невідь-ким вставленою в макабричні сюжети сьогодення, та ще й спостерігати це в стилістиці неулюбленого режисера, погодьтеся — це задофіга для чесного платника податків.
Зрештою, для розлуки є багато інших, прозаїчніших причин. Набагато більше, ніж для вдалих зустрічей.
Мабуть, бути - це не потреба і навіть не здатність, а звичайна відч(с)утність альтернативи.
Мені здається, що людська доля якось задом наперед, через задницю писана. Бо який сенс приходити сюди дурним і немічним, а помирати ще дурнішим, ще безсилішим. Це там нагорі щось наплутали.
У мене немає точки зору.У мене є очі, повіки, зіниці й решта офтальмологічних деталей,але точки зору нема.Я не погано розрізняю літери на стенді окуліста, хвацько складаю їх у слова та речення. Я навіть маю певні погляди на літературу. Мені не вдається вибрати позицію, з якої можна було би бачити світ, як то кажуть, об'єктивно чи бодай суб'єктивно. Хоча ознаки і суб'єкти й об'єкти у мені десь є, мабуть, є. Повинні бути. Напевне є.
(Очевидно ж, що "дата" - надто аморфне означення "моменту" появи на світ), мусимо визнати, що точка відліку передбачає того, хто вже знає рахунок і розуміє, що таке відлік. Щойно народжена істота, природно, не те що цифрами не оперує, вона й пам'яті своєї не володар, тому майже ніхто не пам'ятає моменту появи на світ, а власний день народження сприймається як початок лише під тиском суспільних конвенцій. Звісно, можна обрати точкою відліку перше усвідомлення власного Я, перший дитячий спогад. Але, як відомо психіатрам, наші дитячі спогади зазвичай - психічні фантоми, що їх вміло культивують дорослі.
Чи не краще згадати біхевіоріальні методи і спробувати вчитися любити життя в малих проявах, малими порціями, ну от хоча б у малій ранковій каві: кава, та ще з сигаретою — як тут не полюбити, коли попереду день, повний нових неможливостей і старих звичок, людей, реальність яких підтверджується лише їхньою повною візуальною неінформативністю, предметів, потяг до яких давно перетворився на тактильне тло, явищ першого і другого роду, пір року, пор ока; як не полюбити, скажіть, життя, насипаючи з обдертої жерстяної банки (залишки китайського дракона і готичне «Kaffee» на облущеному червоному тлі) до закопченої джезви одна по одній три ложечки дрібно змеленого фінського президента, заливаючи все окропом, вдихаючи перший іще сирцевий аромат напою, тримаючи джезву у витягнутій руці докладно півтора сантиметра над вогнем, дочікуючись, поки бура, з вулканічними вкрапленнями піна підніметься над краями посудини, а потім почне розтріскуватися, випускаючи гейзери кавової пари, виливаючи всю цю розкіш у надщерблене порцелянове горнятко (спадок по бабці), чекаючи, поки вистигне, розминаючи в пальцях сигарету, зайве черкаючи улюбленою запальничкою, жадібно прикурюючи, ощадно затягуючись, дмухаючи на асфальтову поверхню кави, розглядаючи концентричні кола на поверхні чорного дзеркала, дивуючись феноменові чорного дзеркала, звикаючи до феномену чорного дзеркала, упокорюючись із існуванням чорного рухливого дзеркала, приміряючись до першого ковтка, як до стрибка, наближаючись до краю, торкаючись устами…
Вчора здійснив давню мрію: відкрив банку шпротів і з'їв, читаючи Пєлєвіна
(про те, як управляти світом, не привертаючи уваги санітарів).
Ви ж бачите, яка в мене каша в голові — суміш утопічних марень, комуністичних лозунґів, гіпівських одкровень, християнських догм і пост-опіумних мантр.
Говорити правду, вірніше, вміти говорити правду – означає володіти найскладнішим інструментом маніпулювання. Нема кращого способу поневолити людину, як бути з нею відвертою. Немає більшого ярма, ніж чиясь щирість.
І у школі набагато важливіші написи на стінах туалетів, аніж імена національних героїв, які змінюються з регулярністю бордельних клієнтів.
Бо в стражданнях немає жодного духовного вдосконалення.
Духовне вдосконалення просте й радісне.
І що таке правда?
Калічна сповідь сліпуватого паралітика? Сліпа калька підцензурного автора? Стенограма серця? Кардіограма думки?
Правда – як убитий беквокал майже безголосої і позбавленої слуху совісті
Зрештою, все трапляється тільки раз, лише сни повторюються раз за разом щоночі.
Карочє: зав'язуй жмотитись, кінчай шмонатися, перетирати, скільки бонусів зашамотав. Ні хєра не зашамотав. Зеро пунктів, як на файлообміннику. Віддай що-небудь, найкраще - все. Не встидайся своєї зашмарканої душі. То фігня, шо вона убога. Бог любить її так само, як і решту. Я тобі скажу більше: я теж люблю її так само, як решту. Як і свою власну.
Запам'ятай: ти нікому нічого не винен. Ти тут для радості. Для радості. Можеш переказати це своїм дітям. Тільки, як наважишся, відімкни перед тим усі доступні детектори брехні.
Немає коментарів:
Дописати коментар