На межі репортажу і роману або Ґонзо-журналістика як специфічним підвид Нової журналістики

Журналісти – це одноденні літописці чорновиків богині Кліо,  письменники на бігу, безумці, схожі на Данаєвих дочок, яких боги змусили вічно наповнювати водою бездонну бочку, це віртуози, здатні пояснювати іншим те, чого самі не розуміють, організовані злослови, митці, які володіють талантом перетворювати ворогів у гроші, двірники, що очищують вулиці пером,  засліплені ентузіасти, які не бачать різниці між падінням з велосипеда і крахом цивілізації, письменники, контужені секундною стрілкою та майбутні ми з вами, якщо дуже пощастить.

Хтось із Вас уже впадає в обійми Морфея з думкою про особисту колонку в «NY Times», марить передовицями «Rolling Stones», дописує слізливу промову під час отримання Пулітцерівської премії,  дякує «мамітатовіцьоцівикладачузжурналістики», бачить усі можливі фанфари слави і чує усі  бурхливі аплодисменти.  Однак не можна забувати слова із твору Бальзака із промовистою назвою «Втрачені ілюзії», що «Журналістика – це справжнє пекло, прірва беззаконня, брехні, зради.»  І щоб уникнути його, потрібно володіти божественним даром Вергілія. 

Що це означає для мене?

Лише той журналіст, який перетворює Його Святість Факт на мелодію, який пише не статтю, а малює шедевр, який не кидає сухі слова озвірілій юрбі, наче обглодану кістку зграї собак, а, як славетний шеф-кухар подає інформаційну амброзію – їжу богів, лише той журналіст гідний, як на мене, носити це звання. 

На жаль, в Україні таких митців катма, дуже доречною тут буде згадати слова Шеррінга, який саркастично зауважував: 

«Якщо б змій спокушав Єву мовою сучасних журналістів, ми й досі б жили в раю».

Таких журналістів, які балансують на межі репортажу і роману,  ще можна назвати «гонзо»-журналістами. Хто ж вони такі, ці «гонзо»-журналісти? Чому, власне, «гонзо»? І як це все пов’язано з кактусом, ірландцями і Хатером Томпсоном? 

Зараз дізнаємось.

7 фактів про «гонзо», які варто знати кожному журналісту

«Гонзо-журналістика - журналістика без правил, анархістська журналістика,«чорний квадрат» в літературі,  в гонзо-журналістиці зовсім не обов'язкова структура, часто відсутні чіткі сюжетні розмежування.  

Як говорив про гонзо-журналістиці її винахідник - Доктор Хантер Стоктон Томпсон,« [для цього] необхідний талант, безпосередність і спонтанність майстра живого репортажу, око художника або фотографа і сталеві яйця актора».

Гонзо-журналістику відносять до одного з напрямків «Нової» (в сенсі безпосередності зіткнення автора і описуваного) журналістики, родоначальником якої вважається Том Вульф.

Нову журналістику називають ще «журналістикою поза законом», «альтернативною журналістикою» і «імпресіоністською, художньою журналістикою». Сучасна музична, а також спортивна, журналістика, в кращих її проявах, цілком вийшла з «нової» журналістики.

Дати точне визначення гонзо-журналістиці непросто. Можна виділити кілька критеріїв, які допоможуть вказати на зміст поняття. Це, насамперед, суб'єктивність, еклектичність, нелінійність змісту.

Гонзо - це, як правило, репортаж. Іноді навіть там, де немає події для репортажу. «У цій журналістиці немає правил, вона не дотримується канонів, форма часто не відповідає змісту, а зміст - темі. Автор статті в стилі «гонзо» повинен бути безпосереднім учасником описуваних подій, які, власне, і крутяться навколо нього. У «гонзо» автор виступає не просто оповідачем, а головним героєм матеріалу».

Факт №1: Хто такий Хатер Томпсон?

Як вже зазначалось, гонзо-журналістика зобов'язана своїй появі і фіксації як феномену Хантеру Стоктону Томпсону. Сінемафілам це прізвище знайоме через фільм «Страх і ненависть у Лас-Вегасі», знятому за автобіографічним сценарієм Доктора журналістики Томпсона.  

Окрім цього токсичного твору, Томпсон ще написав такі культові недоромани як «Ангели Пекла» і, звісно, «Покоління свиней». Як бачите, як у справжнього віртуоза журналістики, у Томпсона проблем із заголовками не було.  

Але були з усім іншим.

Отже, Хантер Томас.  

Відомий журналіст-шістдесятник,  справжній гульвіса, незмінним арсеналом творчості якого були дешевий бурбон, розбита друкарська машинка, засмалений мундштук з міцною цигаркою і колекція раритетної вогнепальної зброї, кращим експонатом з якої він потім і здійснив самогубство, бо «почував би себе дійсно у пастці, якби не знав, що в будь-який момент може зробити це».  

Факт №2: Хатер – «хейтер» – перманетний вигнанець

14-річним Хатера вигнали із дому, бо мати-алкоголічка рідко звертала свій каламутний погляд на синове життя, 17-річного вигнали із роботи, бо випадково розбив вантажівку свого боса, 19-річного вигнали із армії, бо «цей талановитий, але бунтівний службовець», розсекречував корупційні схеми, стомлював льотчиків постійним клацанням друкарської машинки і не бажав підкорятись педантичним правилам, 25-річного вигнали з «TIME», бо годинами передруковував на машинці Хемінгуея і Фіцджеральда, відмовляючись виконувати дрібні доручення.

Талант Хантера Томпсона, однак, не залишився непоміченим. Він стає спортивним кореспондентом «Rolling Stone» і їде в серце «Американської мрії» зі своїм другом-мексиканцем, висвітлювати наймасштабнішу гонку мотоциклістів і поліцейську наркоконференцію. А в багажнику - валізка, в якому два пакетики трави ну і так далі. І ящик Бадвайзера. Сюжет, знайомий для багатьох і зовсім автобіографічний.

Факт №3: Як усе почалось. Коні, п’яниці і гонзо-репортаж

Сам термін гонзо-журналістика виник як відгук на статтю Томпсона «Дербі в Кентуккі: занепадницько і розпусно»,  яка мала б бути звичним репортажем із кінних перегонів. Проте, на іподромі Томпсона вразила публіка цього дійства — самі лиш п'яниці, які постійно матюкалися. Він зробив репортажні замальовки побаченого, щедро приправивши текст власними їдкими зауваженнями і уривками з підслуханих балачок. Вчасно дописати статтю він не встигав, тому надіслав редактору просто нотатки із записника. А той їх так і опублікував, чим викликав суспільний резонанс.

Факт №4: Термін «гонзо» - соковитий ірландський сленг

Згодом редактор  «The Boston Globe» Білл Кардосо, який, власне, і кинув фразу, яка стала легендарною: «Це чистий гонзо-журналізм», пояснював, що запозичив це слово з ірландського сленгу і воно означає останнього, хто стоїть на ногах після п'янки. Також редактор казав, що коріння слова «гонзо» — виходять з французького «gonzeaux», що в дослівному перекладі означає «сяючий шлях». Згідно з іншою версією, цей термін - від іспанського gonzagas, що означає «я тебе обдурив», «безглуздість, нісенітниця».

Факт №5: Символ гонзо-журналістики і політичної кампанії

Цікаво те, що символом гонзо-журналістики є шестипалий кулак, в якому затиснуто квітку пейота — кактуса, з якого виготовляють психотропту речовину мескалін. Кулак переходить у меч, гарда якого є словом «гонзо». Цей знак розробив сам Хантер Томпсон, він символізував вільну літературу та розпутний спосіб життя. «Кулак» було використано у кампанії Гантера Томпсона 1970 року за шерифа у Аспені, штат Колорадо, де він брав участь із жарту і, звісно, не переміг.

Факт №6: Особливості стилю

Гонзо — це переважно репортаж навіть з тих подій, з яких для класичного репортажу нічого взяти не можна було б. У центрі подій знаходиться автор, він не просто веде оповідь, але й є її головним героєм. Його завдання не комплексний опис самої події, а передача того, які емоції вона викликає, як почуваються її учасники. Тому гонзо-матеріалам притаманна надзвичайна емоційність і суб'єктивність. Структура тексту довільна, вона може не відповідати жодним правилам чи канонам, прийнятим у журналістиці. Переказ подій часто є сумбурним, заплутаним і мозаїчним.

Факт №7: Мудрості Томпсона

«Якщо я напишу всю правду, яку дізнався за останні 10 років, близько 600 людей, зокрема і я, будуть гнити в тюремних камерах по всьому світу, від Ріо до Сіетла. Абсолютна правда - це рідкісна і небезпечна штука в світі професійної журналістики.»

«Я не поредомендую секс, наркотики і божевілля кожному. Але у моєму випадку вони завжди працювали відмінно.»

«Життя не повинне бути подорожжю в могилу із наміром щасливо прибути із доглянутим і здоровим тілом, швидше, розбитим об борт, в хмарі диму, нещадно пошарпаним і повністю вимученим, але з голосним вигуком: «Оце так була поїздочка!»

Останній факт про Хатера Томпсона

Останні слова Томпсона, записані на клаптику паперу, були знайдені поруч із його холодним тілом.

 «Футбольний сезон закінчений. Ніяких більше ігор. Ніяких бомб. Ніяких прогулянок. Ніяких забав. Ніякого плавання. 67 - це на 17 років більше, ніж 50. На 17 років більше, ніж мені було потрібно і чим я хотів. Нудно. Завжди злий. Ніяких забав - ні для кого. 67. Стаєш жадібним. Поводься як годиться за віком. Розслабся. Боляче не буде.»

Вистріл.

Остання воля письменника була дивною, але чого ж ще очікувати від цього старого гульвіси? Ще у 1987 Хатер сказав, що хотів би влаштувати для своїх друзів «посмертну вечірку» з розвіюванням власного праху з гармати. Актор Джонні Депп, кращий друг письменника, взяв на себе усі витрати по її виконанню. Постріл був зроблений з спеціально спорудженій гармати, закріпленої на підйомному крані висотою 46 метрів. Верхня частина крана була прихована під зображенням шестипалого кулака «Гонзо». Прах письменника вистрілили крізь «кулак» на заході сонця. 

Бо саме сутінки, ця "тріщина між світами" за Кастанедою - найкращий час для останнього польоту.

Ще раз. Шо таке гонзо?

Гонзо - це такий особливий метод втюхування інформації, який відбувається за допомогою підручних засобів, як то: друкарська машинка, наркотики, якийсь сумбур в голові, при якому реальність схильна до химерних спотворень.

Гонзо - це той останній, хто виходить на своїх двох з ірландського традиційного пивного закладу, гонзо - це той, хто протримався останнім.

Так і в журналістиці: гонзо - це той, хто здатний зберегти незамутнений погляд навіть тоді, коли гігантський шквал подієвого божевілля з головою накриває, здавалося б, тямущих і незворушних газетярів.

Слова українських журналістів про «гонзо»

Пропоную Вашій увазі висновок із розмови двох українських гонзо-журналістів: репортера hromadske.tv Богдана Кутєпова і головного редактора сайту «Варіанти» Олександра Ковальчука.

«Гонзо – як йога. Воно не дає тобі зупинитися, не дає скам’яніти. Вся проблема традиційної журналістики в тому, що вона намагається існувати за умовами, які вже не існують. Гонзо достосовується до контексту. В якомусь сенсі це гімнастика для розуму.»

І насамкінець...

І хоч Коноллі зауважував, що: «Література – це те, що читається двічі, а журналістика – лише один раз», можна впевнено сказати, що «гонзо» - це щось значно більше, ніж останнє. 

Це вінець, кінцевий результат, те, до чого має прагнути елітарна журналістика. Звісно, Джозеф Пулітцер говорив, що «журналіст ніколи не має писати того, що має зрозуміти звичайна служниця». Прослідковується аналогія із Леніним і його кухаркою, яка керує державою. Як на мене, абсолютно неправильний вектор. 

Є примітивні інформативні повідомлення у «Вестях», а є мистецькі твори гонзо-журналістики. Моя душа, зокрема, лежить до останнього. А Ваша?

Бо, знаєте, як казав Томпсон: 

«Журналістика — це пістолет з одним патроном. Якщо вмієш прицілюватись, цього вистачить, щоб прострілити світу коліно.»